Море і те чого ніколи не було

Я маю в кишені трохи трави.
На столі стоїть пісочний годинник,
пісок сиплеться у голову з голови,
як любов від людини до людини.

Ти живеш у місті причалів.
Твоїх менструацій військовий флот
зранку кімнату заллє печаллю
сумом безкомпромісних турбот.

Близькість між нами наче реклама
із притаманними їй гіперболами.
На шкірі опіками медія плями
застигли спермовими перлами.

Дивись на море, поки ти ще бачиш
або, якщо зможеш, узагалі пливи.
Міжсезоннями люди вмиваються плачем.
А я у кишені маю трохи трави.

Наступний текст для Цифрослова написаний за натхненням від  juhim тут.

Федір Михайлович Достоєвський

Гренландія випускає айсберги у світовий океан
такими дозами, як українські ВУЗи недбалих спеціалістів,
вдало використовуючи північного сяйва оптичний обман,
скручуючи гайки надіям людства, наче в сигари скручують тютюнове листя.
Гренландія дарує світу надію на його кінець.
І невідомо, напевно, що вона отримує як компенсацію.
Думаю, це популярність — коли екологічний боєць
пише про неї в журналі чергову сенсацію.
Дивні речі планета прирівнює на вагах —
наприклад, вона прирівнює час і матерію.
А що їй іще лишилось робити, коли на сколотих людством руках
чергова ін’єкція йде не у вену, а у артерію.
Рівність, яку нам виводить світ годі порахувати.
Ця математика хоч і не вища, але страшна, як суд
на якому кривавого вбивцю завжди виправдовує мати,
після якого, на диво, лишається цілою лиш найнедбаліша зі споруд.
Сила волі собі обирає супутника: серце чи розум.
Серце бажає таблеток, а розум чекає мікстуру.
І на шляху частіше за обіцянки трапляються тільки погрози,
а справедливість відвідує лише російську літературу.

Детально про йифрослов тут
Текст перший
натхнення дароване koroboro 

ЯК?
Мріяти про життя або виживати, або й зовсім жити,
або виходити на двір щоразу, коли от-от почнеться дощ.
Народжувати дітей, коли земля колоситься житом,
прилипати жувальною гумкою до коханої жінки підошов.
Рухатися дорогою межи лісосмуг в напрямку сіл,
рахувати пальці, щоразу отримуючи новий результат,
не дивитись на мінуси, поміж розмаїття плюсів.
Формула до непристойності проста.
Але змінні, які завжди, присутні у формулі
змінюють форму і зміст, що їм притаманно.
Пальці ніг, які я рахував стали чіткіше оформленими —
стали шнурівками, зав’язаними старанно.
Наступати собі на п’яти йдучи по дорозі.
Що спіткає тебе іще, окрім переміщення
твого голосу з урни в смітник поїдений корозією,
що стоїть у гарячому і вологому приміщенні?
Пошук господа відкладається на завтра або
невизначений термін. Кровоточать губи від поцілунків.
Перед тим як зробити свій головний стрибок
записатись у донори дихання — подарунком.

Новини хімії
Ти дивишся з тремором на цих людей
що тренуються рухатись у звуках оргазмічного тремоло
І молоко на твоїх вустах
І молоко у тобі
розташовуйся зручніше це
казка про багато золотих яєць
про зародження життя
про те що бога нема
ти думаєш як гірські горіхи
Бог є
Бог газом на гобелені

До тебе в квартиру приходять старі друзі.
Приносять, пиво чіпси, тортики, іграшки дитині і все в такому ж дусі.
Дуже часто ти зустрічаєш їх ще надворі
і ви сідаєте за обідній стіл, наче до столу переговорів.
Кожен розповідає про свої досягнення про свої перемоги,
про втрати говорять менше, обходять такі розмови десятою дорогою.
Адже тоді можуть виплисти назовні деталі, які краще всередині залишити.
Інакше посеред розмови старих друзів виникне тиша. 

А це означатиме, що вечір добігає завершення,
що вершник на якого ти поставив сьогодні був не найкращим вершником.
І у ситуації з друзями значно складніше сказати ОК
і просто замінити поганого Жокея.
Доводиться виправдовуватися, вибачатись, хоча
в чому ти винен, хіба що місце зборів сам визначав.
Але все, що залишиться на завтра у їх головах,
звучатиме так неприємно, наче тебе битимуть в пах.
Буде так: пам’ятаєш вчора у того, ну який вірші пише,
яка посеред вечора, раптом, зупинилась тиша.

Таких розмов не уникнути, тому не варто перейматись через дрібниці.
Просто заховай випускні альбоми на далекі полиці.
Адже люди завжди будуть пам’ятати лише найгірше. Але небо
не дарма зробило так, що ця чарівна тиша зупинилась сьогодні саме у тебе.

Фізика. Тертя.

Сонце сідає образом Будди, пальці на твоїх ногах німіють,
наше життя сивим негром виграє на гармоніці блюз.
Сьогодні у когось з’явився новий діагноз — смертельна лейкемія.
Те, що він не у тебе з’явився — це, безперечно, плюс.
Ти заводиш мене і пів-міста, наче боксер суперника у рингу кут,
все, що мені лишається — відводити очі, як матір неслухняно сина.
Але доки я дихаю, маю право пройти твого тіла маршрут —
тернистий та розгалужений, наче дорога в бронхах для нікотину.
Ти, звичайно, маєш секрети й ховаєш їх глибоко у собі,
та я все одно впевнений, що зможу дізнатися правду.
Але у житті складається так, що тільки-но в ресторані принесли обід,
босс телефонує і викликає тебе на нараду.
І я не згаявши ні секунди прийду і притисну тебе до стіни,
або повалю на ліжко і скажу, що з самого спочатку все знав.
Гучно гратиме телевізор марші другої світової війни,
німецькі марші із ароматом альпійських трав.
Коли я встану, ти лежатимеш непритомна
під світлом місяця, наче під сонцем софіту,
а поруч душа твоя тілом гарячим втомлена
відмовлятиметься мене розуміти.
Коли ти прокинешся, я триматиму тебе за ноги,
розглядатиму їх пристрасно та чекатиму з неба води.
Будда зійде сонцем і від твоєї тривоги
залишить на спині в мене у вигляді шрамів сліди.

Завтра наступить, наче чобіт на таргана,
і я не напишу більше нових строф.
Що ти будеш робити коли опуститься на
Нашу землю низка катастроф.
Коли радісний сміх у дитячих притулках оселить ся,
коли всі квадрати та корені повиносять за дУжки,
Ти так чекала цього дня — світу кінця,
але цей кінець голки не гострий, а протилежний, з вушком.
І ми, як нитка капронова увійдемо у це отвір,
увійдемо наче поїзд в горах у тунель.
Життя не чинитиме більше звичного опору,
коли ми сідатимемо у піратський корабель.
Він повезе нас в товщу морської хвилі,
нас накриє цунамі, як самураїв.
Твої вилиці і синці під очима настільки милі,
що я не встигнути помітити, як ми помираємо.
По той бік тунелю ми увійдемо як Боні та Клайд.
І перед самим поцілунком я забуду, як від страху дрижав.
Я дістану міцний житан, ти дістанеш мальборо лайт,
закуриш і підеш іншою дорогою, нажаль.
Тому що життя — це набір шляхів, ламаних і кривих,
і ти ніколи не знаєш, що очікує за наступним рогом.
А смерть, як завжди, найгірші витівки залишає для нас —живих,
вона не лишає вибору, а робить нас одинокими.

Dark side of the soul

Чарльз Менсон живе у тобі
і ти вслухаєшся в його слова,
граєш у нього в оркестрі на кларнеті або трубі,
множиш образи отримані ним на два,
або на три множиш, або підносиш у квадрат.
На тому боці твоєї душі де він палає вогонь,
там не пекло, звичайно, але там Сталінград,
який за бажанням вміщається у одну з долонь.
На темному боці душі, наче у холодильнику,
все невідомим стає, тільки-но закриваєш дверцята,
там охолоджуються та чекають свого будильника
накопичення пам’яті зла на своїх місцях.
Подаруй своєму маніяку троянди,
повидаляй перед тим із них шипи,
танцюй із ним як ведмедики гаммі або гаммі панди,
грай на своєму таки кларнеті або ж на скрипці скрипи.
Ти всього лише шматочки риби на рисі,
а він чорний наче соєвий соус до смаку.
Щоразу, коли він стріляє твої папіроси,
записуй у своєму щоденнику:
Так і так, він знову поводить себе погано,
йому світить рак, імпотенція. а також тюрма.
Господи, врятуй цього алкоголіка і наркомана,
бо якщо він загине, тобі доведеться й мене приймати,
адже без темряви у душі світла нема.

 

Автоархеологія
Якщо добре подумати, то пам’ять потребує догляду за собою,
щоби не давати збоїв, не впливати на настрій.
Щоби не мучити і не засмучувати нас
і нікого навколо, потрібно завести дружбу
із санітарно-епідеміологічною службою.
Вона приїде коли потрібно, скаже чи ти в цьому винен чи не ти,
подарує квіти, вкаже напрямок розвитку, розплутає всі дроти.
І головне, запропонує провести генеральне прибирання:
А коли ти робив це востаннє?
«Коли ти проводив інвентаризацію із заміною станків, заглядав у найглибші комори?
Коли ти перевіряв третє око або шосте чуття, або коли твій внутрішній голос відвідував ЛОРа?»
Я не дуже прислухаюсь до порад і складно піддаюся на їхні вмовляння —
краще не чіпати власної голови, — але на правду, проводжу інше генеральне прибирання.
Варто раз на рік або, тим хто можуть, частіше
обов’язково чистити свої серця.
Саме так, в множині. Спочатку те зовнішнє, що світліше,
а потім і до внутрішнього відчиняти дверцята.
Витягати звідти старі і непотрібні чужі ключі,
сорочки з дірками та нашивками на плечі.
З антресолей знімати іржаві санчата,
гумові чоботи і так само гумових дівчаток.
Скелетів у шафі можна, і краще, залишити,
адже все чого вони потребують — це тиша.
Треба ще викинути старі цигарки, що ховав від мами,
леза, ножі, сірники й купу іншого дитячого краму.

Дістатися фотоальбомів розкрити їх і тоді:
опинитися в товщі пам’яті, як потопельники у воді,
закинути все назад, закрити двері, повісити амбарні замки,
систему сигналізації, яка не може бути зламана ніким.
Потім залізти під ковдру і цілісінькі вихідні проспати.
Пам’ять, яка знаходиться в серці краще не чіпати.

всім хто вважає себе елітою літератури

Боже, врятуй графоманів

Коли я ще гордо іменувався як графоман
і вірші записував на плівковий магнітофон,
щовечора різні жінки запливали думками у мозку мого лиман,
але на ранок завжди лишалось саме ніщо, а за ним туман.
Було таке враження, наче вночі їх накрив ОМОН.

Натхнення, що зі світанком вони лишали мені,
курив я із задоволенням, як сигари Фідель.
Тепер же вони приходять рідше, частіше з’являються інші — дурні.
Натхнення стало дорожчим за черствий хліб на війні.
Воно змивається з віршів, наче бруд у біде. 

Літературні тусівки, в яких бомонд
відводить елітне місце поетам і їх віршам,
занурюють, наче руки хірурга в тіло, в голови зонд,
витягують звідти вічне й світле і кажуть тобі: come on,
ось, поете, всі професійні якості ми вам лишаємо. 

Отож, серед творчих всіх орденів і каст,
нудних, але модних арт-хаусних кінокартин,
чомусь забувається правило про свавільне want й капітанське must,
про те що можна бути покладеним, а можна самому класти,
й про те, що публіка це твій бос, а ти для неї кретин.

Лягаючи в ліжко, ти, молодий поет,
не забувай залишити воду питну.
І ще, не дивуйся на ранок, що поруч лежить не красуня Аннет,
бо знай, що і ти для неї теж не гусар-корнет.
Нехай тобі сниться трактор, що поспішає на посівну.

ще один мій російський текст

Любовь и мускулы

Раньше мужчины мечтали о школьницах,
но так чтобы без статьи и без риска.
А сейчас другое — мне история вспомнилась
о том, как мужик захотел культуристку.
Я уже не помню как его точно звали,
историю о нем мне рассказал сотрудник
похожий на доктора хауса малый,
талантливый, но с характером трудным.
Так вот, захотелось парню секса
с одной из прихожанок фитнес клуба.
Эстета возбуждали кубики пресса,
а не накачанные губы.
И я его тоже в чем-то понимаю,
не то чтобы поддерживаю, но каждый
имеет право уделить внимание
своей извращенной сексуальной жажде.
Стоит сказать, что он парень был видный,
на него постоянно девчонки западали.
И вот уж Голиафша стоит перед Давидом
раком — и он ее пялит.
Сколько за ночь было пота вылито,
сколько раз они меняли позы?!
И вот пришел момент, когда как памятник вылитый
он застыл и смотрит ей в глаза как на мимозы.
Наша героиня — королева фитнесс зала
мечтала тоже оргазмом насладиться
и силу свою чуть-чуть не рассчитала,
и в страсти разорвала парню ягодицы.
Парня забрали санитары с носилками
в ближаюшую лечебницу, чтоб зашить зад.
А доктора смеялись все время и просили
адрес этого тренажерного зала.
Его девушка пришла навестить в больницу,
медаль с турнира принесла как с войны
чтоб ему подарить. Это ж надо так влюбиться,
или может ее просто давит чувство вины.

Зустріч однокласників

Історія розділяє нас на дві течії:
та що за і, відповідно, ті що проти.
Ми по різному рухаємось, носимо різні речі
але все одно живемо в одній банці, як шпроти.

Ти на третьому поверсі а я на дев’ятому.
Одне місто, один садок, різні парти.
І я завжди тебе пам’ятатиму —
жива людина з вордівського кліп-арту.

Зміниться тема і простір зникне.
Ти вмієш це краще за всіх зробити:
світло, яке на небі вимкнути
і ще зупинити усі орбіти.

Колискова, кохана, колискова.

День добігає свого завершення, тобто кінця.
В небі зірки збираються і займають кращі місця,
сон захоплює люд, ця перемога йому до снаги,
сонце сідає за небокрай, роздаючи борги.
Місто затихло і вже вимикаються ліхтарі,
місяць один підморгує, висячи угорі.
Мрії, що ти зібрала влітають в твої уста
і там починають роботу, а їх робота проста:
сховатись у серці і грати на скрипці або трубі
і слідкувати щоб всі навколо усміхались тобі.
Ще відганяти від тебе всіляких сумних примар,
поки на вушко тобі шепотітиме щось чарівник-казкар.
До ранку тебе обійматиме ковдра тепла й м’яка,
яку в разі чого завжди поправить моя рука.

 

Місто, яке палає вночі, наче ватра,
чує мільйони прекрасних жіночих стогонів.
Хоча насправді, це місто того не варте.
Хоча насправді усі ці жінки у ньому потонуть.

Це місто і ця країна жінкам не належать, майже.
Тому всі звикають легко до месії-провідника,
якого наче наркомана під героїном маже,
коли горло ворога стискає його рука.

Ці чоловічі ігри — справи, звичайно, достойні.
Все що тут робиться — роблять заради шуб і каратів,
щоби жінки погодились народжувати чергових воїнів.
Але, хіба варто народжуватись щоб умирати?

У місті Києві беззаперечно поважають податкову,
у місті Львові обов’язково платять санстанції,
в Донецьку пожежна — є священною коровою.
В моїй Україні на всіх є хабарна інстанція.

І тільки культура, чомусь ніколи не платить зборів,
і тільки культура, чомусь нахабна — живе безбожно.
Усі поети в країні — це жирні багаті борови,
художники всі олігархи не по праву заможні.

Але на кожну помилку знайдеться свій коректор.
Данило Яневський доктор історичних наук
всміхається наче лицар, вишкірюючи роту зимній протектор,
показує руки, які не брали більше ніж поміщається до цих рук.

Кожен митець і навіть померлі класики,
мають платити євро або швейцарськими франками
для того, щоб їх почули по радіо, або прочитали у класах.
Данило Яневський — підар закоханий у президента Франкліна.

кохання і аудит
Я у ліжку лежу ледь теплий -
коханню властиві убивчі моменти.
Наприклад, зараз ти мене поглядом прибила, наче степлером,
після підписання угоди, документи.

свобода і гроші
Я маю одну заповітну мрію -
хочу, ще до того як людство винищить снід,
якщо мені пощастить, якщо я, звичайно, зумію,
закласти свободи їдкий карбід,
до труб фінансових пірамід..

* * *

Дорослі ігри – це списки абревіатур,
обривисто звитих інтелектуальних морфем.
Тому дуже складно вибрати саме ту,
Наприклад, я натрапляю на СБУ, а ти на БДСМ.

Старший менеджер з джунглів

Корпорація це наш бог, а кулер тотем.
А кросівки в жінок – це ознака дурних повій,
адже вождь лише за підборами підбирає гарем.
І у бізнес-ланчі євнухам наливає бром
маркетолог-шаман, викликаючи нашим дощ, чужим - суховій.
Якщо більше року в племені – абориген,
якщо ні – тобі не уникнути нових ран,
що наносять людина-блискава, бетмен і супермен –
серафими, що вивчили досконало йогу і дзен,
яких, кажуть, вигадав сам контрольнопакетний тиран.
А як тільки вбиваєш сам і вчуваєш кров,
то підписуєш нею кожну угоду й бланк.
Але знай, що цей шлях, який веде до зірок,
до шикарних машин і ще дорожчих жінок,
є крихким і непевним – як наш український банк.
Вечорами просиш порад в цифрового Каа,
упольовуєш гамбургер і годуєш кота.
Віддаєш на ранок що можеш, а саме – знахарю кал.
Грієш руки, а вже руками грієш метал,
адже це єдина розрада – єдина твоя мета.

Велика депресія (79 років по тому)
Коли сантехнік Андрій засинає його міцно тримає озноб,
адже він знає, що сон буде про театральні каси із чергами,
черга буде страшна — наповнена інтелектуальними снобами
і жлобами в одній особі, і ще буде запах поту, бо червень.

Коли Морфей привозить його бідного на метро театральну
сантехнік готовий за пробудження віддати усе накопичене,
що заробив сам і що заробила його дружина у пральні
і донька-блондинка з товстим шаром косметики на обличчі.

Йому сняться люди, які ніколи в житті не знали що таке праця,
він бачить тих, кого турбує рівень зеленості тенісних кортів.
І кожного разу він стоїть у черзі під номером тринадцять,
одразу ж за міністром юстиції з міліцейським ескортом.

Спочатку Андрій думав, що це через вірменську їжу — це печія,
але теорія не підтвердилась, сода не загасила жАхів,
більше того людей додалось і уві сні вони щільніше стоять
у маленькій червневі касі театру де гратиме гурт Даха-Браха.

Цей сон — каже Андрій своїм співбесідникам на роботі,
за пляшкою сему, що жене дружина бригадира —
абсолютна протилежність описаній біблійній свободі,
це антикультурно і негуманно, повторює він без міри.

На що його товариші по пляшці відповідають тверезо.
Вони висувають свої тлумачення та нехитрі пропозиції:
хтось каже про глобалізацію, а хтось про економічну кризу.
Але Андрій знає, що це капіталізм стрімко втрачає свої позиції.